ДОБА ГЕРОЇЧНИХ ПОХОДІВ КОЗАЦТВА. ГЕТЬМАН ПЕТРО КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ

ДОБА ГЕРОЇЧНИХ ПОХОДІВ КОЗАЦТВА. ГЕТЬМАН 

ПЕТРО КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ

Мета: Ознайомити учнів з козацькими морськими експедиціями проти Османської імперії, походом до Московії та перебігом Хотинської війни. Визначити наслідки відновлення православної ієрархії в Україні. Проаналізувати свідчення іноземців про Сагайдачного. Розвивати аналітичне мислення учнів та вміння визначати причини та наслідки історичних подій. Виховувати любов до України та цікавість до її історії.

Хід уроку.

І.  Організаційна частина.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

1. Яким було становище православної церкви після церковних соборів у Бересті 1596 р.

2. Як було відновлено православну ієрархію. Чим уславився Йов Борецький.

3. Що визначало становище греко-католицької церкви.

4. У чому полягав суспільний діалог між православною та греко-католицькою церквами.

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку.

ІV. Виклад нового матеріалу.

       План викладу:

1.     Чому козацькі морські експедиції перших десятиліть 17 ст. назива­ють добою героїчних походів.

     а) Становище України на початку ХVІІ ст.

     б) Морські походи

     в) Козацька стратегія

2.     Чим уславив своє ім'я гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

     а) Похід на Москву

     б) Захист православ’я

3.     Якою була роль козаків у Хотинській війні.

1. а) Правобережна Україна перебувала під владою Речі Посполитої, українське населення було абсолютно безправним. Коли польський жовнір, начебто випадково, вбивав українського селянина або ремісника – сплачував у казну 12 копійок і на тому справа кінчалась. З півдня українцям загрожувала Туреччина. Султан іменував себе так: «Я султан султанів, тінь бога на землі, падишах Егейського й Чорного морів, Румелії, Анатолії, Єрусалиму, Кармалії, Азербайджану, Ємену, Сирії, всієї землі Аравії, Єгипту, Тунісу, Греції, Албанії, Македонії, Болгарії, Сербії. Вони завойовані зброєю моїх предків й божественною шаблею моєї величності». Кримський хан для татар був ідолом, навіть найближчі мурзи могли торкатися лише його підошов. Татари ловили людей, продавали їх туркам на галери. Вродливі українки цінувались на вагу золота.

б) Сміливі виступи козаків у 16 - на початку 17 ст. завдавали відчутних ударів ординцям. Проте їхні набіги на землі України не припинялися. Із зростанням могутності Запорізької Січі боротьба проти турецької політики набрала активного, наступального характеру. Наприкінці 16 ст. козаки розгорнули наступ на володіння сул­танської Туреччини та її васала - Кримсь­кого ханства, намагаючись перенести воєнні дії на територію ворога.

Особливо вдалі морські походи козаків на турецько-татарські фортеці припали на два перші десятиліття 17 ст. Про ті часи говорять як про добу героїчних походів.

Козаки на своїх чайках, яких бувало близь­ко трьох сотень, допливали до найвіддаленіших турецьких фортець. 1605 р. – гетьманську булаву отримав П. Сагайдачний, що закінчив академію міста Острога та брав участь у козацьких походах у Молдову та Лівонію під проводом С.Кішки. 1606 р. – похід на Варну, яка вважалася неприступною. ЇЇ марно намагалися здобути угорські, австрійські та польські війська. На жаль султану Варну козаками взято. 1608 р. – Похід на Кримське ханство, спалено Перекоп. 1609 р. – козаки захоплюють Ізмаїл, Кілію, Акерман (Білгород). 1614 р. – Похід на Трапезунд. Козаки вирушили на 30 чайках (50-70 чол. на кожній). Чайка мала 20 метрів у довжину та 4 метри в ширину, на ній було вітрило та по 10-12 весел з кожного борту (по 2 чол. на весло). Від Січі до Туреччини 900 км., козаки пройшли їх за 2,5 доби (14 км/год.). Взявши Трапезунд запорожці вирушили на Синоп (найбагатше місто імперії). В гавані потопили галіони й галери, знявши з них гармати. За таку поразку султан побив і наказав повісити великого візира, доньки та жінка візира насилу впросили помилувати його. Галери, які помчали в погоню, знищено під Очаковом. 1615 р. – у похід на Стамбул козаки вирушили на 80 чайках (4 тис. чол.). Крім флоту в Стамбулі була розташована 30-тисячна особиста гвардія султана. Незважаючи на перевагу ворога запорожці спалили передмістя Стамбула, портові споруди, взяли здобич і відпливли додому. Султан, котрий у цей час був на полюванні, скаженів: «Хто коли міг стояти у мене на перешкоді!? Ніхто! Мене боїться Персія, тремтить Венеція, просять помилування іспанці, німці дають мені те, що я хочу! А тут ці козаки палять мою столицю в мене під вікнами!» За козаками відправили турецький флот (яничар на галери заганяли силоміць, бо ті боялися козаків), та вони біля Очакова взяли галери на абордаж, знищили їх на очах в очаківського гарнізону (обмазали дьогтем і спалили), ще й захопили в полон турецького адмірала. Найпотужнішого удару козаки завдали 1616 р., коли 2-тисячним військом було здобуто Кафу (Феодосію) - найбільший невільницький ринок у Криму та визволено кілька тисяч бранців, 14 тисяч татар убито. Перед нападом на місто захопили 15 галер, які Сагайдачний долучив до свого флоту. Потім козаки знову захопили Трапезунд і Синоп та повернулись на Січ через Азовське море. Паша Ібрагім з флотом не дочекався запорожців під Очаковом і рушив на Січ. Спалили курені й церкву, скарбницю козаки сховали. Турецьким трофеєм стали 2 непридатні гармати. Вчасно не втікши турки перебиті козаками що повернулися з походу. Пе­реможні походи козаків викликали захоплення й подив у Європі, адже тогочасна турецька військова міць вважалася нездоланною. Французький посол у Стамбулі барон де Сізі писав у Париж: «У веденні війни я не знаю більш гідних подиву і захоплення ніж запорізькі козаки». Венеціанський посол у Стамбулі Гамбріні повідомляв: «Недалеко той день, коли всі поважатимуть цю козацьку країну». Перський шах Аббас, приймаючи посла від Сагайдачного – козака Степана – говорив: «Ви ті, хто панує на Чорному морі. Передайте гетьману, що Персія хоче мати з вами військові стосунки». Турецький літописець Ніамі: «Можна впевнено сказати, що у всьому світі не знайти людей більш відважних ніж запорізькі козаки. Вони своїм хистом і хоробрістю в морських битвах перевершують всі інші народи».

в) У морських битвах козаки виробили особливу стратегію. Воюючи на чужій території завдавалося збитків господарству, економіці, спалювали судна в портах. Щоб залишатися непоміченими часто діяли вночі, прибирали щоглу, вдень нападали так, щоб сонце било туркам в очі. Насамперед знешкоджувалося флагманське судно де перебував головнокомандувач. Сучасник писав про Сагайдачного: «Був то чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був першим, коли доводилося відступати – останнім… На привалах сам обходив вартових, мало спав і ніколи не напивався доп’яна, як це водиться в козаків. На радах був обережний, а в розмовах дуже маломовний». Гетьман домігся створення дисциплінованої армії, до останнього козака озброєну вогнепальною зброєю і тогочасною артилерією. Кожен воїн мав коня. Щодня проводилися навчання. Запорізька флотилія зросла до кількох сотень чайок.

2. а) Початок гетьманування П. Сагайдачного припав на 1605-1610 рр. Готуючи козацтво до активної наступальної боротьби проти Османсь­кої імперії, він домігся зростання кількісного складу запорізьких фло­тилій, у яких чисельність чайок - головних бойових одиниць - досягла кількох сотень.

Залишаючись нібито вірним королю, геть­ман неухильно відстоював козацькі права. Так, усупереч численним домовленостям із польсь­ким урядом, які забороняли козакам здійсню­вати походи проти Туреччини, П. Сагайдачний вдавався до нових і нових атак, що загострило відносини між Османською імперією та Польщею аж до стану війни. Така ситуація була на користь козацтву: за умов постійної загрози з боку Туреччини Польща не наважу­валася знищити козацтво - свого союзника в боротьбі проти турків.

Беручи активну участь у тогочасній євро­пейській політиці, наприклад підтримуючи наміри польського королевича Владислава здобути корону Московської держави, геть­ман на початку літа 1618 р. повів 20-тисячне козацьке військо на Москву. По дорозі вони захоплюють міста Єлець, Лебедян, Михайлів, Зарайськ, Данков, Коломну, Ливнин. Біля річки Ока українці розбили ополчення Пожарського й Волконського. Інше російське військо, побачивши козацьку армію, злякалося і розбіглося («жах їх взяв і вони до бою не стали»). Сагайдачний обложив Москву, але почувши церковний передзвін козаки не захотіли піднімати руку на православних. Незабаром московський уряд уклав мирну угоду з Річчю Посполитою, яку було підписано 1 грудня 1618 р. в с. Деуліні. За угодою, перемир'я між двома державами укладалося на 14,5 року; Владислав відмовлявся від своїх прав на московський престол, Польща отримала Смоленщину й Чернігово-Сіверщину. Сагайдачний повертається додому. На деякий час гетьманом став Я.Бородавка, який теж палив околиці Стамбула, а яничари, налякані походами Сагайдачного, не слухали наказів султана і боялися виходити в море.

б) П. Сагайдачний був ініціатором відновлення вищої ієрархії право­славної церкви. У 1620 р. було запрошено єрусалимського патріарха Феофана, коли той повертався з Московії. Патріарх висвятив нового київського митрополита (Йова Борецького) та 5 єпископів. Козацький загін, що постійно перебував при патріархові, не дав можливості польській владі заарештувати Феофана, і, коли той завершив свою місію, його з почестями перепровадили до молдовського кордону. Гальшка Гулевичівна подарувала Київському Богоявленському братству садибу й подвір’я. Згодом Єлисей Плетинецький відкрив у Києво-Печерській лаврі друкарню.

Відновлення ієрархії православної церкви в Україні польський уряд не визнав, проте до каральних дій не вдався, бо Польща перебувала в стані війни з Туреччиною.

3. У 1620 р. 10-тисячне військо польського коронного гетьмана Станіслава Жолкевського на Цецорських полях зазнало поразки від турків. Сам Жолкевський загинув. Польща звертається до козаків по допомогу. 5-7 червня 1621 р. в урочищі Суха Діброва на Черкащині відбулася спільна рада реєст­рового й нереєстрового козацтва, на якій роз­глядалися пропозиції польського сейму про участь козацтва у війні проти Туреччини. Крім козаків, у ній взяли участь нещодавно висвячений митрополит Йов Борецький, май­же 300 священиків, 50 ченців. Митрополит виступив із палкою промовою, охарактеризу­вав становище православ'я в Україні як критичне, від чого, за словами сучасника, «гнівом сповнилися козацькі серця».

Козацька рада ухвалила виступити спільно з поляками за умови виконання польським уря­дом низки вимог, зокрема визнання прав коза­цтва, розширення реєстру, дотримання релігійної рівноправності, підтримки відновленої церковної ієрархії. Ці умови мало повідомити королю козацьке посольство, очолене П. Сагайдачним. Командувати 40-тисячним козацьким військом (22 гармати) рада доручила Яцьку Бородавці.

Тим часом під Хотинською фортецею (те­пер - Чернівецька обл.) зійшлися 35-тисячна польська й 250-тисячна турецько-татарська армії. При своїй армії був сам султан Осман ІІ, котрий похвалявся «у війську козацькому снідати, а в обозі польському обідати». Польське командування з нетерпінням чекало на козацькі загони. «А тут пройшла чутка, - писав учасник подій польський комісар Якуб Собеський, - ніби козаки не прийдуть. Розпач був на обличчях жовнірів і командування: голови схилилися, почулися дорікання…»

Незабаром з Варшави прибув П. Сагайдачний. З'ясувавши з польським командуванням деталі операції, він рушив під Могилів, де перебували козаки. Під час маршу від Могилева до Хотина його було обрано гетьманом.

Під керівництвом П. Сагайдачного козаки відбили дев'ять штурмів, здійснили серію нічних атак, які, за винятком однієї, були успішними. Під час однієї з нічних вилазок козаків було вбито 20 тис. яничар, а сам султан мусив тікати на 3 милі від табору щоб не потрапити в полон до запорожців. У той же час поляки починають втікати з армії у возах обозу, які підвозили харчі. Найпершими втікачами були шляхтичі. Козацька тактика суттєво відрізнялася від польської. Коронний геть­ман Карл Ходкевич віддавав перевагу обороні, козаки ж прагнули діяти наступально. Більшість турецьких атак була спрямована проти козацького табору, а найголовнішим своїм завданням султан вважав знищення війська козаків. Отож найвагоміший внесок у перемогу під Хотином зробило українське козацтво. За 5 тижнів війни турки втратили 80 тисяч солдатів. П’ятитижневі бої закінчилося для турецько-татарських сил поразкою. 29 вересня 1621 р. між Річчю Посполитою і Туреччиною укладено мир.

Помер Сагайдачний у Києві на руках своєї дружини Анастасії від поранення в руку отруєною стрілою. Здійснивши 11 походів, 9 з яких морські, гетьман помер у віці 44 років.

Завдяки Хотинській війні Польща відвернула загрозу втрати чима­лих територій. Перша гучна перемога над турецькою армією, здобута в суходільних боях, мала величезне міжнародне значення. Вона спросту­вала думку про непереможність Туреччини і спричинила спалах виз­вольної боротьби підкорених турками народів. Після Хотинської війни змінилися зовнішньополітичні плани османського уряду: відтоді Ту­реччина на тривалий час відмовилася від наміру завоювати всю Євро­пу. Позначилася війна й на внутрішньому становищі Оттоманської Порти: розлючені поразкою яничари вбили султана Османа II. Цей за­колот став провісником занепаду могутньої імперії.

V. Закріплення нового матеріалу:

1. Чому козацькі морські експедиції перших десятиліть 17 ст. назива­ють добою героїчних походів?

     2. Чим видатний гетьман Петро Сагайдачний?

     3. Якою була роль козаків у Хотинській війні?

     4. Якими були наслідки відновлення української церковної ієрархії?

VI. Підсумок уроку.

1.     Козакам вдавалося завдавати відчутних ударів по могутності Османської імперії і цим зіштовхнути її з Річчю Посполитою.

2.     Покровительство козаків сприяло відновленню православної ієрархії та укріпленню позицій православ’я.

3.     Завдяки діям козаків під керівництвом Сагайдачного від Турецької агресії було врятовано Польщу та всю Європу.

VII. Домашнє завдання: § 11. Заповнити таблицю «Походи козаків»

Рік походу	Захоплені міста	Значення походу

Джерело

 У своїй книжці «Хотинська війна» учасник подій поліський комісар Якуб Собеський, батько майбутнього польського короля Яна Собеського, писав: «Коронний гетьман Карл Ходкевич, верхи на коні, стояв біля свого шанця, коли примчав гонець зі звісткою, що козаки з кількома польськими загонами захопили вже табір Османа і що для остаточної перемоги бракує тільки підмоги... Після несподіваного вторгнення запорожців у табір Османа турків охопила паніка: люди всіх станів були в невимовній тривозі, а сам Осман, який так недавно гадав, що нема на світі нікого могутнішого за нього, тепер на власні очі бачив усю непевність свого становища».

Джерело

У своїй книзі «Подорожі», що вийшла друком у 50-хроках 17 ст. у Римі, італійський мандрівник, письменник П'єтро делла Валле писав: «Турки не мають на Чорному морі жодного міста, що його не взяли б козаки... В усякому разі, вони зараз на Чорному морі є такою значною силою, що коли додадуть більше енергії, то цілком його контролюватимуть... Після серйозних роздумів про їхній стан, про їхні політику й звичаї я не маю сумніву щодо того, що з часом вони створять могутню республіку, бо, на мою думку, навіть уславлені спартанці, не кажучи вже про сицилійців, карфагенян і навіть римлян, не починали так знаменито і вдало».

Джерело

З розповіді Якуба Собеського: «Конашевич надзвичайно спритно, страшенно збентеживши ворога, злучився зі Владиславом під самою Москвою, столицею держави. Проніс переможні корогви свої безмежними просторами, спустошив вогнем і мечем недружні землі, обернувши в сумні руїни такі незвичайні, сильні своєю позицією та залогами міста, як Єлець, Шацьк, Ливни, Калуга».